Zakończyliśmy ośmiodniowe obchody Świąt Paschalnych… Niedziela Wielkanocna i Wigilia Paschalna były przeżywane na kolejnych liturgiach w niewielkich wspólnotach, do dziesięciu osób. Jeden z moich przyjaciół-kapłanów stwierdził, że zamiast jednoczyć wspólnotę parafialną – dzielę ją na mniejsze podgrupy… Niestety, w tym roku nie mogło być inaczej… Niemniej – u nas – ogień przed kościołem zapłonął, został poświęcony i od niego został rozpalony Paschał… Woda chrzcielna została pobłogosławiona – a jej krople padły na parafian po odnowieniu przez nich przyrzeczeń chrzcielnych… Nie każda parafia mogła w tym roku w ten sposób celebrować Święta Paschalne – dziękujmy Bogu za te znaki… Oczywiście dla naszych ludzi ważne było, aby pobłogosławić wielkanocne pokarmy… zgodnie z miejscową tradycją obrzęd ten dokonujemy nie w Wielką Sobotę – dzień ciszy, ale na zakończenie każdej wielkanocnej liturgii.

Koniec Oktawy Wielkanocnej zbiegł się w tym roku z piątą rocznicą moich święceń kapłańskich. Wraz z kapłanami i siostrami z Mikołajewa i Chersonia (o. Anatolij z Oleszek z powodu blokady miasta nie mógł dotrzeć) dziękowałem Bogu za dar powołania. Również i parafianie nie zapomnieli, a tort “Schwarzwald” przygotowany przez naszą Anię smakował wszystkim…

Ми завершили восьмиденне святкування Великодня… Великодня Неділя та Пасхальна Вігілія відзначалися на наступних літургіях у невеликих спіьнотах, до десяти осіб. Один з моїх друзів-священиків сказав, що замість об’єднувати парафіяльну громаду – я  ділю її на менші підгрупи… На жаль, цього року не могло бути інакше… Тим не менш – у нас – вогонь перед церквою запалав, був освячений і від нього був запалений Пасхал… Хрестильна вода  була благословлена – і ії краплі впали на парафіян після того, як вони відновили обітниці хрещення… Не кожна парафія цього року могла так святкувати Великдень – дякуємо Богові за ці знаки… Звичайно, для наших дюдей було важливо благословити великодні страви… згідно з місцевою традицією, ми проводимо цей обряд не у Велику Суботу – день тиші, а наприкінці кожної великодньої літургії.

Кінець Великодньої октави співпав цього року з п’ятою річницею мого Рукоположення.. Разом із священиками та сестрами з Миколоєва та Херсона (отець Анатолій з Олешек через блокаду міста,  не зміг приїхати) я дякував Богові за дар покликання. Також парафіяни не забули, а торт «Чорний ліс», приготовлений нашою Аньою, смакував усім…

Msza Święta Wieczerzy Pańskiej w tym roku odbyła się w węższym gremium parafian niż w ubiegłym roku. Zgodnie z otrzymanymi wytycznymi zrezygnowaliśmy z obrzędu mandatum. Chcąc podkreślić szczególny charakter tej pierwszej celebracji Triduum Paschalnego zdecydowałem, że w trakcie tej liturgii zostanie dokonane poświęcenie nowego kielicha i pateny. Ornat rzymski, który założyłem miał podkreślić ciągłość liturgicznej tradycji Kościoła, która rozpoczęła się wraz z ustanowieniem sakramentów eucharystii i kapłaństwa w Wieczerniku przez Jezusa Chrystusa. Po zakończeniu celebracji Najświętszy Sakrament został przeniesiony do specjalnie przygotowanej kaplicy, gdzie była możliwość przedłużonej modlitwy osobistej. Tam można było rozważać fakt, że bóstwo i człowieczeństwo Jezusa są w Nim pełni obecne. Umieszczony obraz Przemienienia Pańskiego miał pomóc odkryć, że Jezus w pełni jest Bogiem. A zakratowana twarz Jezusa wskazywała na fakt, iż w pełni podlegał cierpieniu ludzkiemu. Gałązki wierzby, które zostały z uroczystego wjazdu Jezusa do Jerozolimy, przeżywanego na początku Liturgii Niedzieli Palmowej, zostały umieszczone w jednym wazonie pomiędzy cierniami, których zapowiedzią się stały w tym samym ludzie, który przecież niewiele później krzyczał “Ukrzyżuj!”. Liturgia trwała…

Wielki Piątek – trzy celebracje… Rano “ciemna jutrznia”, w południe – droga krzyżowa i w godzinie śmierci Jezusa – Liturgia Męki Pańskiej. Podobnie, jak w ubiegłym roku, do adoracji krzyża podszedłem boso, stając na poświęconej krzyżem Ziemi wobec Ukrzyżowanego. W tym roku pozostali wierni oddali szacunek Krzyżowi poprzez głęboki skłon. “Agonia Jezusa będzie trwać do końca świata” – te słowa Błażeja Pascala stały się motywem przewodnim krótkiej homilii, która miała miejsce po odczytaniu Strasti Chrystowych według św. Jana. Na koniec Ciało Jezusa zostało umieszczone w Grobie Pańskim. Jak zauważyła jedna z chersońskich sióstr nazaretanek w naszym grobie Pan Jezus, wystawiony do adoracji w monstrancji, znalazł się wprost w sercu Maryi. Ona, a my wraz z nią, “rozważaliśmy wszystkie te sprawy…”. I nastała głęboka cisza, która spowiła Ziemię.

Цьогорічна Свята Меса Вечері Господньої проходила у вужчому гроні парафіян, ніж минулого року. Відповідно до отриманих вказівок ми відмовилися від обряду мандатум. Прагнучи підкреслити особливий характер святкування цього першого Пасхального Тридууму, я вирішив, що під час цієї літургії будуть освящені нові чаша та патена. Орнат римський, котрий я вдягнув мав підкреслити спадкоємність літургійної традиції Церкви, котра розпочалася разом з встановленням таїнств Євхаристії та Священства у Вечірнику Ісусом Христом. Після закінчення служіння Пресвяті Дари були перенесені до спеціально підготовленої каплиці, де можна було продовжити особисту молитву. Там можна було розважати про факт, що Божество та людство Ісуса є повністю присутні в Ньому. Розміщений образ Преображення Господнього мав допомогти виявити, що Ісус є повністю Богом. А  обличчя Ісуса за гратами вказувало на те, що він повністю зазнав людських страждань. Гілки верби, що залишилися від урочистого в’їзду Ісуса до Єрусалиму, пережитого на початку Літургії Вербної неділі, були розміщені в одній вазі між шипами, котрі стали заповіддю в одних і тих же людях, які через короткий час кричали “Розіпни!”. Літургія тривала…

Страсна п’ятниця – три служіння… Вранці «темна утреня», опівдні – Хресна Дорога і в годину смерті Ісуса – Літургія Страстей Господніх. Подібно, як і минулого року, до адорції хреста я підійшов босоніж, стаючи на освяченою хрестом Землю навпроти Розіп’ятого. Цього року решта вірних віддала свою пошану Хресту через глибокий уклін. «Агонія Ісуса триватиме до кінця світу» – ці слова Блажея Паскаля стали лейтмотивом короткої проповіді, що відбулася після читання Христових Страстей згідно св. Йоана. Після цього Тіло Ісуса було покладено до Гробу Господнього. Як зауважила одна з сестер Назаретанок з Херсона у нашій могилі Господь Ісус, виставлений в адорації у Пресвятих Дарах, знайшовся прямо в серці Марії. Вона, а ми разом з нею “обдумували всі ці речі…”. І настала глибока тиша, яка огорнула Землю.

Rozpoczęliśmy Wielki Tydzień tradycyjnym poświęceniem gałązek wierzbowych. Większa część parafii skorzystała w tym roku z przyniesionych przez p. Lubę witek w cieniu nocy ukradkiem wyciętych spod sklepu “Kapitana”. Kradzież nie została zauważona – o owych nieomal kryminalnych faktach dowiedziałem się już po poświęceniu rzeczonych gałązek. Nadto wyjawiło się, że niewiele brakowało, aby sprawczyni w trakcie zuchwałej roboty nie złamała nogi!

Nadto w ową Palmową Niedzielę odczytaliśmy tradycyjne Mękę Pańską (z podziałem na role). I tak weszliśmy w otchłań Wielkiego Tygodnia.

Z innych spraw (w telegraficznym skrócie):

• wizyty u lekarzy, apteki… ciag dalszy parafialnych wyjazdów pomocowych;
• wyjazd do Mikołajewa po odbiór wnuczka p. Musi z armii… Przepisy ukraińskie domagały się, aby matka potwierdziła odbiór syna “całego i zdrowego”…;
• wielkie sprzątanie (subotnik udało się przeprowadzić przed zaostrzeniem umów kwarantanny na Ukrainie) i budowa dekoracji w kościele…;
• – jeszcze żyjemy jak pisał Herbert w Raporcie z oblężonego miasta.

Ми розпочали Великий Тиждень з традиційного посвячення гілок верби. Більша частина парафії цього року скористалася гілками, які принесла пані Люба, в тіні ночі таємно зрізаними з-під магазину «Капітан». Крадіжки не помітили – я дізнався про ці майже злочинні факти після освящення цих гілок. Більше того, виявилося, що не багато бракувало щоб злочинниця  зламала ногу під час зухвалої ​​роботи!

Крім того, в цю Вербну Неділю ми прочитали традиційно Господні Страсті (розділені на ролі). І так ми увійшли в безодню Великого Тижня.

З інших справ  (у двох словах):

• відвідування лікарів, аптек… продовження  парафіяльних допоміжних  поїздок;
• виїзд до Миколаєва, щоб забрати онука пані Мусі з армії… Українські постанови;
• вимагали, щоби мати підтвердила отримання сина “цілим та здоровим”…;
• велике прибирання (суботник вдалося здійснити до посилення умов карантину в Україні) та будова декорацій у церкві…;
• Ми ще живемо, як писав Герберт у Рапорті з обложеного міста.