Парафія Правдине

У першій половині ХІХ століття поляки за наказом російського царя, який придусив польське національно-визвольне повстання 1830-1831 років, змушені були переселятися з території сучасної Білорусі (Віленська, Гродненська та Подільська губернії) у Дике Поле і Таврію. Цар Микола І підписує 19 жовтня 1831 року Указ «О разборе шляхты в Западных губерниях и об устройстве сего рода людей». Витяг з документу: «Последние события в возвращенных от Польши губерниях доказали, что люди сии (дрібна шляхта) по недостатку оседлости и собственности и по образу жизни наиболее склонны к восстанию».

Так, у 1846 році переселенці засновують Цареводар або Царев-Дар (сучасне Правдине). І на отримані для розвитку господарства гроші казенні селяни-однодворці, як їх називали, починають будівництво костелу – кожен віддавав чверть заощаджень. Точної дати будівництва храму невідомо, а в документах міського відділу архітектури лише коротка згадка: «У селі Цареводарі є будівля (костел). Стиль – готика. Будівля кам’яна. Різнокольорове скло на вікнах. Рік будівлі невідомий». Тим не менш вже у 1858 р. у селі проживало близько 600 чоловік, з яких більшість були католиками. Отже, можна припустити, що костел на честь Тіла Господнього звели між 1846 та 1850 роками, адже стіни храму можуть вмістити близько 300 людей. У 1937 році храм вирішено остаточно закрити. Але віруючи незгоджуючись з рішенням влади прийшли й відкрили костел на другий день. Хотіли продовжувати богослужіння. Ця бородьба за свою віру коштувала їх життя – комуністи розстріляли їх за непослух.

Інформація з архівних даних НКВС про одного з десятків засуджених нащадків перших поляків-переселенців: «Казимирчак Іван Михайлович – колишній великий скотопромисловець. Господарство мав заможне. У 1920 році активно виступав у кулацькому контрреволюційному повстанні проти радянської влади, до 1930 року був головою католицької громади та ради костелу, де під маркою релігійної пропаганди проводив контрреволюційну роботу проти вступу до колгоспу та інших заходів радянської влади. В 1930 році був керівником контрреволюційного жіночого повстання за відкриття костелу, і в тому ж році брав активну участь у розграбуванні кулаками колгоспного майна». Засідання «особой тройки» при УНКВС Миколаївської області постановило розстріляти І. Казимирчака з подальшою конфіскацією його майна… Подібних операцій у селі було ще проведено близько десяти. Так з 25 серпня 1937 по 11 листопада 1938 було розстріляно 75 людей – постраждала кожна четверта родина.

А тим часом сакральну будівлю перепланували під зерносховище (під’їзди для вантажівок з вікон – див. фото). Потім зі вже складського приміщення зробили сільський клуб. Більш ніж 70 років комуністичної влади спричінили знищення віри не тільки католицької громади.  Взагалі віруючих залишилося не багато.

З початком незалежності України колишній католицький храм передали громаді. Досить довгий час будівля залишалася покинутою пусткою, та невдовзі нащадки перших поляків-переселенців вирішили відновити святиню. Тут були розстріляні мешканці Цареводару – віруючи католики. Тут є місце пам’яті жертв наших прадідів у вірі.

В костелі почали провадити реставраційні роботи при отцю Даріушу Балі – тодішньому адміністраторові (2008 – 2015 р.). Спочатку був відремонтований дах (2010 р.)  коштами місцевого депутата В. Босакевича. Місцевий меценат М. Джиджевський допоміг у встановленні нових  вікон, що виявилося не так просто, адже деякі були «замуровані» цеглою, або перелаштовані у ворота.  Сільрада допомогла віднайти і підготувати проект з електрифікації будівлі.

Місцеві жителі хочуть, аби в селі був храм, аби відновили колись забуте і втрачене. Хоч для повної реставрації потрібно ще багато зусиль та грошей, віруючі разом з настоятелем не втрачають надії.

У 2015 р. новий адміністраторотець Лукаш Міка розпочав внутрішні ремонтні праці. Повністю всі стіни було відновлено, було залито цементом нову підлогу. В середині костелу під хором виділено приміщення: зал для зустрічей та катехези і закристія. Ці праці могли відбуватися за фінансовою допомогою з Німеччини і Польщі. Цей проект продовжував наступний адміністратор – отець Павел Вєжхонь в 2016 – 2018 р. В цей час була покладена плитка на підлогу, помальовані стіни, поставлені внутрішні двері та допроваджено воду.

Від 23 вересня 2018 року отець Лукаш Міка став першим настоятелем парафії Преображення Господнього в Правдине. Від цього моменту парафія стала самостійною. Ремонтні праці продовжуються. Від Різдва 2018 в костелі вже замонтовані вхідні двері. Одночасно дбаємо про розвиток спільноти, духовне відродження парафії.        

Strona opisuje pracę ks. Łukasza Mika, Misjonarza Miłosierdzia, pracującego w Diecezji Odesko-Symferopolskiej na Ukrainie.